Нехочуха з 3 до 5 років. Що робити батькам?


Нехочуха з 3 до 5 років. Що робити батькам?

М

ама в паніці. Тато сховався в кабінеті. Трирічна Марійка бігає по кімнаті і кричить: «Я не хочу кашу! Я не хочу гуляти! Не хочу! Не хочу!». «Що сталося з нашою дитиною? Чому вона так себе веде? Що нам робити?» - відповіді на подібні питання читайте в даній статті.

Подібна поведінка, як правило, властива дітям трирічного віку. У психології - цей період дитинства називається кризою 3-х років. Це важливий етап становлення особистості дитини. З'являється прагнення до самостійності. Малюк хоче все робити як великий: «Я сам!»

Багато батьків сприймають таку поведінку дитини як упертість, і при цьому здійснюють однакову помилку: починають сперечатися з дитиною, змушують робити те, чого в даний момент вона не бажає робити.

Як же говорити правильно з маленькою самостійною нехочухою? Потрібно максимально підтримати в дитині прагнення до самоствердження і вираження власного «Я».

Довіряйте дитині, допоможіть їй бути самостійною. Нехай вона, звичайно ж, під вашим наглядом спробує і вимити свою тарілку, і полити квіти, і нагодувати кота, і помити підлогу. Радьтеся з дитиною, не забувайте давати їй право вибору: «Ти будеш чай або какао? Куртку одягнеш синю або зелену? А гуляти підемо в парк чи підемо на майданчик у двір?». Для нас не так важливо, якого кольору на дитині буде куртка, але як це важливо для малюка - він САМ вибрав. Використовуйте цей період «самостійності» для залучення дитини до домашніх клопотів. «Михайлику, візьми, будь ласка, пакет. Він важкий». Хваліть дитину за допомогу. Малюк із задоволенням вам буде допомагати, та й небажаних істерик вдасться уникнути.

Істерики - це окрема тема для розмови. Іноді емоційні сплески у дітей трапляються на людях. Це цілком логічно: нашому підростаючому чаду потрібні глядачі, інакше весь спектакль даремно. Навчіться говорити йому тверде «ні», спокійно пояснюйте свою позицію. Інакше істерики ніколи не припиняться, вони стануть дуже зручним способом добиватися від батьків бажаного.

Наприклад, якщо дитина не хоче йти з прогулянки додому і зі сльозами каже: «Ні, не хочу!» Ні в якому разі не критикуйте її: «Мені так соромно за тебе! Ніколи так більше не роби! Люди дивляться...». Краще, постарайтеся відволікти дитину: «Ой, що це за пташка? Подивися! Вона прилетіла попросити нас: «Коли завтра прийдете в парк, принесіть, будь ласка, частування для мене і моїх пташенят», - що ж ми з тобою їм завтра принесемо?»Такий нехитрий прийом діє в більшості випадків.

Обов'язково звертайте свою увагу на хороші вчинки дитини. Часом ми їх сприймаємо, як само собою зрозуміле. Чим частіше дитина буде чути від нас похвалу за те, що вона сама, як велика, повісила куртку, прибрала іграшки, тим частіше вона буде робити такі «дорослі» вчинки.

Але і, звичайно, не варто зовсім залишати без уваги якісь погані вчинки. Дитина вже добре здатна зрозуміти, що і чому робити погано, головне - вчасно і спокійно пояснити. Ну, а якщо в якийсь момент надмірно емоційної реакції дитини уникнути не вдалося, пам'ятайте: «Спокій, тільки спокій!» Чим спокійніша ваша реакція, тим швидше дитина заспокоїться сама. Криза трирічного віку - це не стільки перевірка батьків на міцність, як період усвідомлення дитиною своєї значущості, період, коли дитина вчиться справлятися зі своїми емоціями. Прийде час, коли вона буде висловлювати свої думки, почуття і бажання словами.

Як то кажуть: «Маленькі діти - маленькі біди». Дорослішаючи, дитина пройде через декілька кризових періодів, і тільки правильна поведінка батьків допоможе їй подолати їх і стати людиною впевненою, самостійною, яка поважає себе та інших.