Хитрий їжак



(Український народ)


О

дного разу бігла лисиця до саду і здибала по дорозі їжака:

– Добрий день, їжаче!

– Доброго здоров’я!

– Іди зі мною у виноградник. – Ой страшно, лисичко, бо там господар накладає сильце; можемо попасти у біду.

– О, я, – каже, – не боюся, я навчена, то дам собі раду!

І пішли.

Наїлися вони винограду і вертаються, та й лисичка піймалася у сильце.

– Ей, – каже, – їжачку, братику, рятуй!

– Ой ні, не допоможу, бо я казав, що не знаю; та ж ти мені казала, що навчена.

– Ой, – каже, – я уже зі страху забула геть усе.

Побачив їжак, що біда, і зачав їй радити:

– Нічого, – каже, – не роби, лиш як господар прийде, то ти зробися неживою – опусти голову, ноги, так якби була мертва, і, може, ця штука удасться.

А тут і господар. Став над лисицею і каже:

– От шкода, що я не був чотири дні у саду, аж лисиця засмерділась.

Узявся одною рукою за ніс; а другою вхопив лисичку за хвіст та й викинув її через пліт.

А лисиці лиш цього було й треба. Схопилася та й пішла додому. Щось четвертої днини іде лисичка знов у виноград.

Іде мимо їжакової нори і знов кличе його в товариство у виноград.

– Та ти забула вже, що з тобою було?

– Іди, іди.

От наїлися вони знов винограду та й лиш стали йти, а тут їжак упав у сильце.

Ей, сестричко-лисичко! Рятував я тебе, порятуй і ти мене.

– А чим я тобі поможу? Я тобі не поможу нічим! – Та й іде геть.

– Рятуй, побійся Бога!

А лисичка й не чує. Але їжак заплакав: – Сестричко! Дуже ми жили гарно, іди хоч розпрощайся зі мною.

Вернулася лисичка, та й обнялися обоє.

– Ой, – каже їжак, – поцілуймося, бо знаєш, що мені смерть буде зараз.

І лисиця вивалила язик і хоче їжака цілувати. Тоді їжак зловив лисицю зубами за язик і міцно тримає. Почала лисиця пищати не своїм голосом так, що почув це господар та й побіг до саду. Є здобич! Узяв він хутко лисицю, вбив, а їжака поволеньки вибрав із сильця і пустив у сад.

Та й від того часу дуже їжаків шанував, бо мав од них користь.