Ворона і рак

Ворона і рак

Летіла ворона понад берегом. Дивиться – лізе рак. Вона хап його та й несе, щоб сісти де-небудь поснідати.

Бачить рак – непереливки, та й каже:

– Люба вороно, знав я і твого батька, і твою матір: що вже за гарні були!

– Угу! – ворона йому на те, не роззявляючи дзьоба.

– І сестер твоїх знав, – веде своєї рак, – теж преславні були!

– Угу! – знову своєї ворона, а рака таки міцненько тримає.

– Та вже хоч і які гарні вони були, – каже рак, – а однак тобі не рівня. Кращої від тебе я й на світі не бачив!

– Твоя пр-равда! – крякнула ворона на весь рот і впустила рака з рота.