Дід, баба та курочка ряба

Жили-були собі дід та баба, а у них – курочка Hяба; та знесла яєчко, не простеє, золотеє. Дід бив – не розбив, баба била – не розбила. Поклали в черепочку, поставили у куточку. Мишка бігла, хвостиком зачепила і розбила. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, солом’яні двері риплять.
Стоїть дуб.
– Двері, двері, чого ви рипите?
– Поспускай гілля, то скажу.
Дуб і поспускав гілля.
– Як же, – кажуть, – нам не рипіти: були собі дід та баба, а у них – курочка ряба; та знесла яєчко, не простеє, золотеє. Дід бив – не розбив, баба била – не розбила. Поклали в черепочку, поставили у куточку. Мишка бігла, хвостиком зачепила і розбила. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, солом’яні двері риплять, дуб гілля поспускав.
Іде баран води пити.
– Дубе, дубе, чого ти гілля поспускав?
– Збий собі роги, то скажу.
Він взяв і позбивав роги.
– Як же мені не поспускати: були собі дід та баба, а у них – курочка ряба; та знесла яєчко, не простеє, золотеє. Дід бив – не розбив, баба била – не розбила. Поклали в черепочку, поставили у. куточку. Мишка бігла, хвостиком зачепила і розбила. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, солом’яні двері риплять, дуб гілля поспускав, баран роги збив.
Прийшов баран до річки.
– Баран, баран, чого ти роги позбивав
– А стань крив’яною, то скажу.
Річка стала крив’яною.
– Як же мені не позбивати: були собі дід та баба, а у них – курочка ряба; знесла яєчко, не простеє, золотеє. Дід бив – не розбив, баба била – не розбила. Поклали в черепочку, поставили у куточку. Мишка бігла, хвостиком зачепила і розбила. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, солом’яні двері риплять, дуб гілля поспускав, баран роги збив, річка крив’яною стала.
Приходе до річки попова дівка, тарілки мити.
– Річко, річко, чого це ти крив’яною стала?
– А побий отой посуд, то скажу.
Дівка і побила посуд.
– Як же, – каже, – мені крив’яною не стати: були собі дід та баба, а у них – курочка ряба; та знесла яєчко, не простеє, золотеє. Дід бив – не розбив, баба била – не розбила. Поклали в черепочку, поставили у куточку. Мишка бігла, хвостиком зачепила і розбила. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, солом’яні двері риплять, дуб гілля поспускав, баран роги збив, річка крив’яною стала, дівка посуд побила.
Прийшла дівка додому, а попадя діжу вчинила.
– Чого ти, – питає, – посуд побила?
– А порозкидайте цей розчин по хаті, то скажу.
Порозкидала попадя розчин, дівка і каже:
– Як же мені не побити: були собі дід та баба, а у них – курочка ряба; та знесла яєчко, не простеє, золотеє. Дід бив – не розбив, баба била – не розбила. Поклали в черепочку, поставили у куточку. Мишка бігла, хвостиком зачепила і розбила. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, солом’яні двері риплять, дуб гілля поспускав, баран роги збив, річка крив’яною стала, дівка посуд побила, попадя розчин по хаті порозкидала.
Приходить піп:
– Що це ти наробила?
– А одріж косу, то скажу.
Піп узяв та й одрізав косу.
– Як же мені не порозкидати: були собі дід та баба, а у них – курочка ряба; та знесла яєчко, не простеє, золотеє. Дід бив – не розбив, баба била – не розбила. Поклали в черепочку, поставили у куточку. Мишка бігла, хвостиком зачепила і розбила. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, солом’яні двері риплять, дуб гілля поспускав, баран роги збив, річка крив’яною стала, дівка посуд побила, матушка розчин порозкидала, піп косу одрізав.