Лисиця і козел у ямі



(Український народ)


Г

олодна лисиця бігла лісом, задерши морду вгору, приглядалась до ворон, зазівалась і полетіла в яму. Яма була глибока, викопана мисливцями, щоб зловити якого-небудь звірюку дику.

Лисиця весь день сиділа в ямі голодна, силкувалась виплигнути і ніяк не могла вибратися звідти.

Уже пізно так, як у полудню пору, де не взявся козел, ішов до лісу, задерши голову; хвостиком ворушив, борідкою потрухував, головою покивував.

Побачила лисиця козла, почала його улещувати:

– Ей, земляк! Чого ти там спекою тиняєшся? Іди до мене в холодочок.

– Не хочу, там сиро, – каже лисиці козел, – я краще піду в ліс, там, може, собі водиці надибаю, а то душа горить, пити хочеться.

– Ех ти, дурень кудлатий, – каже йому хитра лисиця, – де ж ти там води знайдеш? Та навіщо й шукать, коли ось у мене під ногами є чиста та холодна вода. Плигай до мене, тут прохолодно, не душно, свіжа водиця... І умирать тобі не треба!.. А ти там печешся на сонці, нудьгуєш.

Козел послухався, плигнув до лисиці в яму, аж бризки полетіли на всі боки.

Лисицю замалим не задушив.

А вона йому:

– Тихіше, бородатий дурень, ти всю мене обляпав грязюкою!

А сама тим часом, не довго думавши, плигнула козлові на спину, а зі спини на роги, і вистрибнула з ями.

А козел зостався у ямі і був там ще два дні, поки натрапили на нього пастухи і витягли звідти на віжках.