Солом’яний бичок



(Український народ)


Ж

ив собі дід та баба. І такі воїни бідні – нічого не мають. От баба й напалась на діда:

– Зроби та й зроби мені, діду, солом’яного бичка і осмоли його смолою.

– Що ти, дурна, говориш, навіщо тобі той бичок здався?

– Зроби, я вже знаю навіщо.

Дід – нічого робить – взяв, зробив солом’яного бичка й осмолив його смолою.

Переночували. От на ранок баба набрала мичок і погнала солом’яного бичка пасти; сама сіла, пряде кужіль і приказує:

– Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду!

Доти пряла, поки й задрімала.

Коли це з темного лісу, з великого бору, біжить ведмідь; наскочив на бичка:

– Хто ти такий? – питає, – скажи мені!

А бичок і каже.

– Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений.

Ведмідь каже:

— Коли ти солом’яний, смолою засмолений, то дай мені смоли, обідраний бік залатати!

Бичок нічого – мовчить. Ведмідь тоді його зараз за бік, давай смолу оддирати. Оддирав-оддирав, та й зав’яз зубами, та ніяк і не вирве. Сіпав, сіпав – ні! Затяг того бичка хто зна куди.

От баба прокидається, аж бичка й нема.

– Ох, мені лихо велике! Де це мій бичок дівся? Мабуть, він уже додому пішов.

Та мерщій днище й гребінь на плечі, та додому. Коли дивиться, – ведмідь у бору бичка тягає; вона до діда:

– Діду, бичок наш ведмедя привів!

Дід вискочив, оддер ведмедя, взяв і закинув його в погріб.

От на другий день, ще ні світ, ні зоря, баба вже взяла кужіль і погнала на толоку бичка пасти. Сама сіла, пряде кужіль і приказує:

– Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду.

Доти пряла, поки й задрімала. Коли це з темного лісу, з великого бору, вибігає сірий вовк, та до бичка:

– Хто ти такий? Скажи мені!

– Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений.

– Коли ти смолою засмолений, – каже вовк, – то дай і мені смоли, засмолити бік, а то мені собаки обідрали.

– Бери!

Вовк зразу до боку, хотів смолу оддерти. Драв-драв, та зубами й застряг, що ніяк уже й не оддере: що хоче назад, то й ніяк. От і вовтузиться з тим бичком!

Прокидається баба – аж бичка вже й не видно. Вона подумала: «Мабуть, мій бичок додому побрів», – та й пішла.

Коли дивиться: вовк бичка тягає; вона побігла, дідові сказала. Дід і вовчика в погріб укинув.

Погнала баба і на третій день бичка пасти; сіла та й заснула. Біжить лисичка:

– Хто ти, такий? – питає бичка.

– Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений.

– Дай мені смоли, голубчику, приложити до боку: злющі хорти трохи шкури не зняли.

– Бери!

Ув’язла й лисиця зубами та ніяк не вирветься. Баба дідові сказала, дід укинув у погріб і лисичку.

А далі й зайчика-побігайчика піймали.

От, як назбиралось їх, дід сів над лядою в погребі, давай гострити ніж.

Ведмідь його й питає:

– Діду, навіщо ти ніж гостриш?

– Щоб з тебе шкуру зняти та зробити з тієї шкури і собі й бабі кожухи.

– Ой, не ріж мене, дідусю, пусти лучче на волю: я тобі багато меду принесу.

– Ну, гляди!

Взяв і випустив ведмедика.

Сів над лядою, знов ножа гострить. Вовк його й питає:

– Діду, навіщо ти ножа гостриш?

– Щоб з тебе шкуру зняти та на зиму теплу шапку пошить.

– Ой, не ріж мене, дідусю, я тобі за це цілу отару овечок прижену.

– Гляди!

І вовка випустив.

Сидить та ще ножа гострить. Лисичка виткнула мордочку, питає:

– Скажи мені, будь ласкавий, дідусю, навіщо ти ножа гостриш?

– У лисички, – каже, – гарна шкурка на опушку й на комірець, хочу зняти.

– Ой, не здіймай з мене, дідусю, шкури, я тобі і гусей і курей принесу!

– Ну, гляди!

І лисичку пустив.

Остався один зайчик; дід і на того ножа гострить. Зайчик його питає, а він і каже:

– У зайчика шкура м’якенька, тепленька – будуть мені на зиму рукавички і капелюх.

– Ой, не ріж мене, дідусю, – я тобі стьожок, сережок, намиста доброго нанесу, тільки пусти на волю!

Пустив і його.

От переночували ту ніч, коли на ранок, ще ні світ, ні зоря, аж стук-стук щось до діда в двері. Баба прокинулась:

– Діду, діду! Щось до нас у двері стукає; піди подивись.

Дід вийшов, коли то ведмідь цілий вулик меду припер. Дід узяв мед, та тільки що ліг, аж у двері знову – стук-стук! Коли вийде – аж вовк повен двір овець нагнав. От незабаром лисичка принесла гусей, курей – усякої птиці; зайчик понаносив стьожок, сережок, намиста доброго.

І дід радий, і баба рада. А бичок, як не стало вже треба, доти стояв на сонці, поки й розтав.