Пан Коцький



(Український народ)


В

одного чоловіка був кіт старий, що вже нездужав і мишей ловити. Ось хазяїн його взяв та й вивіз у ліс, думає: «Навіщо він мені здався, тільки даремно буду годувати, – нехай краще в лісі ходить».

Покинув його, а сам поїхав. Коли це приходить до нього лисичка та й питає його:

– Що ти таке?

А він каже:

– Я – пан Коцький.

Лисичка каже.

– Будь ти мені за чоловіка, а я тобі за жінку буду.

Він і згодився. Ото веде його лисичка до своєї хати, – так уже йому годить: уловить де курочку, то сама не з’їсть, а йому принесе. От колись зайчик побачив лисичку та й каже їй:

– Лисичко-сестричко, прийду я до тебе в гості.

А вона йому каже:

– Є у мене тепер пан Коцький, то він тебе розірве.

Заєць розказав про пана Коцького вовкові, ведмедеві та дикому кабанові. Зійшлись докупи, стали думати: як би тут побачити пана Коцького, – та й кажуть:

– А зготуємо обід!

І взялись міркувати, кому по що йти. Вовк каже:

– Я піду по м’ясо, щоб було що в борщ.

Дикий кабан каже:

– А я піду по буряки, по картоплю.

Ведмідь:

– А я меду принесу на закуску.

Заєць:

– А я капусти.

От подобували всього, почали обід варити. Як зварили, стали радитись: кому йти кликати на обід пана Коцького. Ведмідь каже:

– Я не підбіжу, як доведеться тікати.

А кабан:

– А я теж неповороткий.

Вовк:

– Я старий уже і трохи недобачаю.

Тільки зайчикові й доводиться.

Прибіг заєць до лисиччиної нори: коли це лисичка вибігає та й дивиться, що зайчик стоїть на двох лапках біля хати, та й питає його:

– А чого ти прийшов?

Він каже:

– Просили вовк, ведмідь, дикий кабан і я прошу, щоб ти прийшла з своїм паном Коцьким до нас на обід!

А вона каже йому:

– Яз ним прийду, але ви поховайтесь, бо він вас розірве.

Зайчик прибігає до них та й хвалиться:

– Ховайтесь, казала лисичка, бо він як прийде, то й подушить нас.

Вони й почали ховатися: ведмідь лізе на дерево, вовк сідає за кущем, кабан риється у хмиз, а зайчик лізе в кущ. Коли це веде лисичка свого пана Коцького. Доводить до стола, а він побачив, що на столі м’яса багато, та й каже:

– Ма-у!.. Ма-у!.. Ма-у!..

А ті думають: «От вражий син, ще йому мало! Це він і нас поїсть!»

Заліз пан Коцький на стіл та й почав їсти, аж за вухами лящить. А як наївсь, то простягся на столі. А кабан лежав близько стола в хмизі, та якось його комар і вкусив за хвіст, а він так хвостом і повернув; кіт же думав, що то миша, та туди, та кабана за хвіст. Кабан як схопиться – та навтіки! Пан Коцький злякався кабана, скочив на дерево та й подряпався туди, де ведмідь сидів. Ведмідь як побачить, що кіт лізе до нього, почав вище лізти по дереву, та до такого доліз, що й дерево не вдержало – так він додолу впав – гуп! – та просто на вовка, – мало не роздавив сердешного. Як схопляться вони, як дременуть, то тільки видко; а заєць і собі за ними – забіг, не знати куди... А потім посходились та й кажуть:

– От, який малий, а трохи нас усіх не поїв!